Новіков Юрій Сергійович народився 22 лютого 1970 р. в м. Коломия в багатодітній сім’ї і був бажаною дитиною. В сім’ї його дуже любили, адже Юрій був наймолодшим.
У 1977 році 7-річний Юрій був зарахований до 1-го класу ЗОШ № 1, де навчався 8 років.
В школі Юрій був товариським та мав багато друзів. Серед його захоплень: волейбол, мотоцикли, велосипеди; мав здібності до малювання, конструювання та майстрування.
Навчаючись у 7-му класі, під час уроку української мови Юрій на задньому форзаці зошита намалював Тризуб, за що вчителька відвела його до директора школи. Через цей вчинок постало питання щодо його виключення зі школи. Але Юрій був напівсиротою (втратив батька в два роки), і це стало на заваді виключення.
У 1985 році Юрій закінчив школу, здобувши неповну середню освіту, вступив до ПТУ в Республіці Молдова і провчився там пів року. Після цього повернувся в своє рідне місто Коломия та влаштувався працювати в Коломийський деревообробний завод. Паралельно із працею Юрій здобував повну середню освіту у вечірній школі.
У 1988 році був призваний до лав Радянської армії.
Завершивши службу, влаштувавшись на роботу, у 1992 році Юрій одружився. Разом із дружиною Галею створили міцну, дружню сім’ю, що була збудована на любові, турботі, повазі та взаєморозумінні. В сім’ї народилося троє синів: Роман, Максим та Владислав.
В житті Юрія не було нічого важливішого аніж його сім’я. Саме тому він часто їздив на заробітки за кордон, прагнучи дати своїм дітям все те, чого не мав у власному дитинстві.
В придбаній квартирі немає жодного куточка, де Юрій не приклав би свого розуму, знань та праці. Він був дуже працьовитим, не боявся труднощів: спершу на подвір’ї з’явилися пісочниця, гойдалка, на зміну яким згодом були встановлені баскетбольне кільце, перекладина та бруси.
Юрій завжди був усміхненим, позитивним, дружелюбним, намагався усім допомогти та порадити при потребі. Цінував у людях правду і щирість. Цього навчав і своїх дітей. Любив подорожі, походи в гори, куди заохочував доєднуватися сім’ю, родину та друзів.
Відсвяткувавши своє 52-річчя 22 лютого 2022 року, вже 25 лютого того ж року свідомо та сміливо Юрій пішов до військкомату та став до лав Збройних Сил України 102 бригади ТРО 77 батальйону. Спершу стрілцем, а згодом кулеметником він мужньо захищав Україну, свій рідний край та кожного з нас. Під час військової служби Юрій дбав про кожного свого побратима, умів організувати роботу найкращим чином та за будь-яких обставин ставив безпеку побратимів понад усе.
В 2023 році Юрій отримав статус Учасника бойових дій (УБД), а також за майже чотири роки служби «на нулі» неодноразово був відзначений нагородами: медаллю «Ветеран війни» (2023 рік); медаллю «Незламним Героям російсько-української війни» (2023 рік); медаллю «За відвагу» (2023 рік); медаллю «За заслуги» (2024 рік); медаллю «За пройдений шлях» (2025 рік).
З 2022 по 2024 роки Юрій брав безпосередню участь у заходах із забезпечення оборони України, захисту населення та держави від збройної агресії російських окупантів. Його бойовий шлях пролягав через населені пункти Донецької, Харківської та Запорізької областей.
У населеному пункті Червоне на Гуляйпільському напрямку Юрій отримав важку вибухову травму: вогнепальне поранення лівого плеча, множинні осколкові поранення грудної клітки, поранення крижової ділянки, а також чисельні травми та струс мозку. Та попри все він залишився в строю захищати Батьківщину.
Після важкого останнього бою і відведення батальйону з позицій, не отримавши належного лікування, Юрій замість законної відпустки був прикомандирований до іншої бригади в с. Таврійське Запорізької області. Саме там 17.01.2026 року він віддав своє життя, боронячи Україну.
Пам’ять про Юрія завжди залишиться у наших серцях як гідного Сина та Героя України.
