Народився 23 травня 1967 року в селі Шепарівці Коломийського району Івано-Франківської області. У 1974 році розпочав навчання у Шепарівцівській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів. Після здобуття базової середньої освіти у 1982 році, вступив до Богородчанського професійного училища, де здобув спеціальність «Машиніст крана автомобільного».
Ще під час канікул розпочав свій трудовий шлях у колгоспі села Раківчик — спочатку слюсарем, а згодом водієм, де й продовжив працювати після завершення навчання.
З 1985 по 1987 рік проходив строкову військову службу (в/ч №68981), звільнившись у званні сержанта та посаді командира відділення.
Багато років Петро Михайлович присвятив роботі водія. Працював на Коломийській паперовій фабриці (пізніше ЗАТ «Колопапір»), де пройшов шлях до водія першого класу. У 2020-2021 роках працював водієм автокрана на державному підприємстві ДКВС України. Його завжди знали як майстерного фахівця, здатного керувати важкою технікою.
У 1989 році Петро Михайлович одружився з Ганною. Разом вони виховали сина Ярослава та доньку Марійку. Сім’я була його найбільшою цінністю. Він був люблячим чоловіком, дбайливим батьком та гордим дідусем для шести онуків, які були сенсом його життя.
«Надійний побратим, надзвичайно привітний, доброзичливий та з прекрасним почуттям гумору» — саме так згадують його друзі та рідні.
18 липня 2024 року був призваний на військову службу. Служив на посаді водія протитанкового відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки 77-го батальйону (пізніше 3-й батальйон) територіальної оборони військової частини А7030 (102-га окрема бригада ТрО імені полковника Дмитра Вітовського).
Герой загинув 12 жовтня 2025 року під час виконання обов’язків військової служби у місті Гуляйполе, Пологівського району, Запорізької області, захищаючи територіальну цілісність України.
